Борис Загрева: Партійні інтереси мене не цікавлять. Мені важливі інтереси виборців

Борис Загрева: Партійні інтереси мене не цікавлять. Мені важливі інтереси виборців

Після 31 жовтня нинішній заступник голови Волиньради належав до тієї когорти кандидатів, які спокійно спостерігали за процесом, більш ніж впевнено вигравши вибори на мажоритарному окрузі. Не виключення, що, як і в 2006 році, Загрева матиме так звану «золоту акцію» в розподілі політичних сил та сфери впливу в обласній раді.

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

Відео-чат з Вадимом Карасьовим
2010-09-17 15:54:00

Відео-чат з Вадимом Карасьовим

Політолог, директор Інституту глобальних стратегій, лідер політичної партії Єдиний Центр, політолог Вадим Карасьов.

Дивитися запис відео-чату з Вадимом Карасьовим

- Ви – один з лідерів української політологічної науки. Як видатний політолог став лідером політичної партії?

- Чисто тому, що на політологічному полі я є більше 15 років. І вважаю, що здатен на дещо більше. Потрібно зростати. Потрібно йти далі. Для мене – це нова справа, виклик, на який я повинен відповісти достойно.

Ну і, зрештою, я ж не «чистий» політолог… Так, з 79 по 2003 рік я працював у Харківскому університеті, читав політологію, у мене досвід великий.

Але якщо говорити про публічну діяльність, то я був радником віце-прем’єр-міністра України, радником Прем’єр-міністра України, радником голови Адміністрації Президента – це вже трошки більше ніж політологія.

- Ви не боїтеся, що вас звинуватять: «О, продався, зрадив чисту науку».

- Взагалі те, що стосується політики, не може бути позапартійним. Тому що сама політика є партійною в тому сенсі, що вона як об’єднує, так і розділяє, вона завжди за і проти чогось.

Я йшов до цього кроку закономірно, об’єктивно, логічно. Просто у 2010 році настав етап після президентських виборів, коли я зробив свій вибір. Але підсвідомо це було запрограмовано очевидно ще тоді, коли я став радником у тих людей, які займають великі посади в українській владі.

- Скажіть, чи є людина, яка увійшла у політику і стала після цього кращою?

- Дуже цікаве питання. Політика – це така сфера, де проявляються найкращі і найгірші якості людини. Політик – це професія, коли ти постійно на межі. Адже потрібно вирішувати, реагувати на щось. В політиці немає спокою, немає застою. Тільки ти застоявся – ти вже не політик, ти за бортом, тебе вже обійшли.

Тому я й сказав про найкращі і найгірші якості. Про кращих з моральної точки зору говорити не доречно. Політика - це не мораль. Політика і мораль – це різні сфери життя. Тому що в політики є своя мораль: грати за правилами, подобатися виборцям.

- Чи можна сказати, що в українській політиці одне правило: відсутність всіх правил.


- Так. Тому наша політика не має своєї моралі. Вона бере взамін ту мораль, яку вивчає наука етика. Тому кажуть, що мало моральності в політиці. От ми й бачимо, що приходять моральні люди в політику - і читають проповіді. А в політиці потрібно працювати.

Іноді кращим людям просто не місце в політиці, бо «хороший человек – ето не професія». А от якщо людина росте в політиці – це добре. Я знаю такі приклади.

Я знаю політолога Томенка, чому він хороший політик? Бо він як політик має ідеологію, він підготовлений.

Проблема в тому, що багато наших політиків немає ідеологічної тематовки. Колись, за радянських часів, були вищі партійні школи, академії суспільних наук, де «підковували» людей.

А в нас елітою ніхто не займається. Я не кажу, що в нас має бути номенклатура, якийсь відбір... Але потрібно готувати людей. От хто готує політиків в західних суспільствах – партії. Функція партії – підготовка еліти. Бо коли людина в партії, вона починає вивчати ідеологію партії, дослухатися до ідеологічних центрів, які співпрацють з партією, росте ідеологічно, а не тільки практично.

Я знаю багато людей, які зайшли в політику і стали особистостями і використовували своє положення в політиці для самовдосконалення.

- Навіщо вам політика та ще й Єдиний Центр? Думав що після штучного і гламурного "Віча" ви білше ніколи не підете на ці галери і не будете компрометувати себе.


- Ми живемо в гламурній епосі. «Віче» - був проект, який мав змінити стилістику української політики. До речі симпатичний проект був, було багато представників середнього класу, людей, які самостійно робили бізнес. Я там був другим номером у списку і, до речі, не жалкую. Це була перша моя спроба зайти у політику. Це був гарний полігон для нових, продуманих креативних політтехнологій. Це було мені теж цікаво, адже я не тільки політик, а й політтехнолог.

Сьогодні я вже більше політолог, ідеолог, ніж політехнолог, тому що час політтехнологій сьогодні закінчується.

- За участь у шоу Шустера, Кісельова та інших вам платять, чи це ще їм потрібно платити, щоб політика запрошували? І чи стали вас менше запрошувати, коли ви стали політиком, а не політологом?

- Зрозуміло, що у мене стільки грошей нема, щоб по 5 годин сидіти в Кісєльова і Шустера. Я знаю добре Савіка, він взагалі людина непроста, але дуже кваліфікована. Савік Шустер – це бренд.

Що стосується питання, то це дійсно запрошення, це певна драматургія. Тобі дають слово, тоді, коли ти потрібен., або потрібно нести якусь концептуальщину, або коли всі мовчать і є пауза.

Я для себе вже розробив стратегію. Дивлюся - є політики. Існує домовленість, що народних депутатів першими запитують. Бо це цікаво що там в партії, що там в опозиції.

Тому коли Савік починає, ставить питання, і поки всі ще не розігрілися, не ввійшли в суть проблеми, то я розумію,що от зараз потрібно «стріляти», бо потім слова не дадуть. Можливо, десь всередині чи в кінці.

До речі, чому я в партії і чому мене партія взяла не просто на посаду організатора чи ще когось, а на посаду публічну? Тому що політолог – це ритор. Я читав лекції в університетах. Я знаю що таке читати лекції на 200 людей, студентам, які тебе, викладача, швидко просікають.

Я дуже дякую Харківскому університету, дякую перебудові, коли студенти піднімали бунти, старі професори кидали кафедри і тікали від викладання. І мене, молодого, туди посилали «на війну», «на амбразури». Підручників, слава Богу, вже не було, тому що сипалася система, і я сам, на книгах, які прочитав, на якихось джерелах іноземних готував ці лекції, вночі писав, а зранку йшов читати.

- Ви вчилися в Харківському університеті ще в ті радянські часи, але вільно спілкуєтеся українською мовою…

- Тому що я закінчував українську школу, в яку мене батьки віддали ще в 60-ті роки. В місті Коростень Житомирської області. В Харкові інша справа. Там потрібно було вибивати з себе українізм. Тому що це було не круто, не модно.

- А сьогодні в Україні, особливо після виборів, це модно чи ні?

- Я думаю, що чим більше будуть давити на українську мову, тим більше це буде модним.

- На Вашу думку, сьогодні в Україні присутні ризики загрози демократичного проведення місцевих виборів?

- Є ризики загрози проведення нечесних, шахрайських виборів. І це може повернути нас до ситуації шахрайських еліт. Вибори можуть бути по формі демократичні. Загроза у нас не в тому, що буде згорнута демократія, а в тому, що вона стане шахрайською, фасадною, імітаційною.

В чому загроза імітаційної демократії? Що буде якась така мінімальна дозована свобода слова. Будуть казати: дивіться, в нас же є демократія, ми не згорнули її!

Але вибори будуть не чесними, тому що є вибори, є ток-шоу є інтренет – який – зона неконтрольована, вільного доступу. Так? Але конкурентних реальних виборів може не бути.

Ось я боюсь, що у нас буде імітаційна демократія. Знаєте, чому це погано? Тому, що коли такий жорсткий авторитаризм, Захід починає тиснути. І тоді буде підтримка опозиції, буде підтримка громадянського суспільства. А коли так: та в них же імітаційна демократія, чого ми будемо тут допомагати опозиції? От влада там стабільна, газ стабільно транзитує через територію України. Хай так і буде». Щоб можна було сказати, «вони демократи», що «вони - за європейські вибори». Хоча і пані Меркель і Саркозі, - всі розуміють, що ніякого європейського вибору, що ніякої демократії. Це так собі - зручно.

- Скажіть, будь ласка, чи не є демократія злом для українців та для слов’ян загалом? Можливо наш лад – це та сама диктатура?

- А що диктатура? Ця людина не жила при диктатурі, тому краще хай вона це слово забуде. Нагадаю, що диктатура від слова диктувати. От я не хотів би, що б мені хтось диктував. Мені хай диктує закон. А що стосується взагалі цієї теми: демократії, українців... Кращого, ніж демократія, нічого не придумали. Як колись казав Черчіль: «Демократія – найгірша форма правління, за виключенням всіх інших». Тобто демократія – це не ідеальна система, це не рай політичний.

- Дуже цікавить ваша думка про соціологічні опитування і дослідження. Чи можна їм вірити і чи чули ви про дослідження проведені у Луцьку інститутом Фесенка.

- Що стосується взагалі соцопитувань, то їх потрібно проводити, їх потрібно читати, їх потрібно співставляти, але не можна їм вірити. Тому що це – інструмент, це попереднє опитування, наприклад, 800-1000 людей, а не виборців. Реальне опитування – це вибори.

По-друге, часто соцопитування сьогодні використовують не для оцінки реального стану, а як технологію. Тобто за цим вже стоїть не соціологія як наука, а соціологія як політична технологія. Тобто – «прокачати», провести прес-конференцію з нібито опитуванням, і стимулювати виборців, щоб вони голосували за соціологічного переможця.

У виборців є така вада – якщо вони не знають за кого голосувати, вони переживають, щоб їх голос не пропав. Тому вони голосують за переможця. Ось чому за цими опитуваннями криється така собі політтехнологія: показати цього переможця.

Щодо соціології в мене є свої пріоритети. Я довіряю фонду Разумкова, Соцісу, КМІСу, «Демократичним ініціативам»...

- А щодо інституту Горшеніна?

- Я не можу тут нічого сказати. В них давно не було таких опитувань соціологічних, класичних соцопитувань. Де би їх висновки підтвердилися протягом кількох виборчих кампаній. Тому я тут не можу коментувати нічого: я не знаю, які там були опитування, яка там була вибірка, яка репрезентативна чи ні, чи це було телефонне опитування, чи було воно польовим дослідженням. Я не можу тут нічого сказати, але це мої колеги, тому я їх поважаю як колег. Наприклад, пана Фесенка. Як колегу я поважаю.

- Назвіть ваші улюблені книжки і улюблених авторів. Адже ви справляєте враження надзвичайно ерудованої людини. І скажіть, чи правда, що в вас вдома замість меблів лише стоси політологічних книг?

- Ну, не у всьому домі, а там де я нікого не пускаю (сміється). Я навіть скажу, що один гламурний журнал колись прийшов до мене побачити «хороми». Так - все функціональне, нічого зайвого. Всі старі меблі викинуті к чортовій матері. Ну зате, якщо меблі – то це лоза, екологічно чистий продукт. Українського виробництва.

Книг дійсно багато. Ще більше в мене в офісі. І бібліотека в Харкові залишилася в гаражі. В мене колись там була найкраща бібліотека з раритетів книжок.

- Якої спрямованості література?

- Класична російська і зарубіжна література.

- Фантастика, детективи?

- Ні-ні. Це не про мене. Про мене – це класика. Толстой, Достоєвський, Чехов – це серйозна інтелектуальна робота. Я перечитав Достоєвського, Толстого, коли мені було за 30 років. Це було «перевідкриття», бо в школах це нав’язували. Коли я почав читати «Преступление и наказание» в 30 років – це інше.

По-друге, я все життя виписував і виписую видання «Зарубежная литература» російською мовою. Читаю всіх «продвінутих» письменників.

- Скільки в день сторінок приблизно ви можете прочитати?

- Я багато читаю. Читаю на ніч. Останнє, що враження на мене справило – це Джеймс Донліві, його роман «Леди, которая любила чистые туалеты». Оригінальний сюжет, але досить фантастичний.

- Скільки в вас книжок?


- Не буду казати, бо можу сказати неправду.

- Ну приблизно. От до прикладу в Адольфа Гітлера була бібліотека – 16 тисяч, в Володимира Сосюри – 20 тисяч…

- , Ну бачите, це була все-таки «книжна епоха». Галактика Гутенберга. А зараз все-таки електронна епоха. Є електронні носії. Я ж просто читаю, тому що мені так зручно. Для очей, для себе…

- У вас зіпсований зір?

- Поки що ні. Я далекоглядна людина (сміється). В тому числі й політично я не близорукий. Можу, до речі, порадити. Що я роблю? Я читаю не одну книгу. Я в день читаю п’ять книг. Краще почитати по годинці книгу і тоді вони починають «іскрити», переплітатися. По-друге – не втомлює книга.

Був такий академік Любящєв. Я пам’ятаю колись у 80-му році, я тільки закінчив університет, залишився працювати на викладацькій роботі. У мене диплом викладача політичної економіки. Я прочитав Данила Граніна про Любящева. Він всі книги читав по годині, писав статті і фіксував час. Тому що я якось помітив, що трачу забагато часу неефективно. Сидиш працюєш, але – то туди, то сюди, то чайок попив... І я почав фіксувати. І в мене був рекорд – 11 годин чистого часу роботи. Це, коли був молодий, коли не займався політичною роботою. Не ходив на ток-шоу, тому що ток-шоу не було…

Я ж кажу, в радянські часи в чому був кайф? Що в тебе двічі на тиждень викладання, все інше – займайся собою, самовдосконалюйся.

- Стосовно назви. Чому партію назвали саме Єдиний Центр? Центр кого чи чого? Чим ваша ідеологія відрізняється від ідеологій інших партій?

- Знаєте можна забивати голи з краю, голи з права. Але що сьогодні країні потрібно? Забивати годи з центру, так - найефективніше.

Але, зрештою, я не приймав участь у формуванні назви. Вона з’явилася без мене, поки вона мені подобається. Якщо буде змінюватися конфігурація внутрішньо-партійної сили, можливо і ребрендинг буде зроблений, в тому числі і назви.

Але, знаєте, що в цьому є? Є заклик до єдності. І по-друге заклик до того, щоб бути в центрі. Тільки не подій, а в центрі політичного поля. Тому що багато в нас по краях, а нікому бути у центрі.

- Ви не відключили телефон - чекаєте важливого дзвінка? Кому б ви зараз відповіли, не дивлячись на те, що в прямому ефірі? Януковичу? Балозі? Тимошенко?

- Чесно кажучи, мені дзвонить якась невідома особа. Може, прихильник партії Єдиний Центр…

- Яке ваше особисте ставлення до Балоги?

- Хороше. Я його поважаю. Є певні спекуляції відносно цієї теми. Я міг порівнювати роботу адміністрації президента Ющенка до Балоги і після Балоги. Тому що я прийшов трішки раніше, ще Балога тоді не працював. Це «небо і земля». Він багато в чому спас Віктора Андрійовича, тому що Ющенко під імпічментом ходив. І Балога працював віддано.

Це не проста людина, але хто сильний – простий? Але це людина з характером, з поглядами і з перспективою. З перспективним баченням і з перспективою політичною. Я думаю, що у нього все тільки починається.

- Журнал «Кореспонедтн» опублікував рейтинги найвпливовіших людей України. І Ющенко зайняв останнє – соте – місце. З один відсотком підтримки населення. Як би ви це прокоментували?

- Це неправильно. Для того, щоб формувати рейтинги впливовості, потрібно чітко визначити концепт впливовості. Тому що в нас, коли кажуть впливовий, це означає, «рішаєш» ти питання чи ні. От вибив ти якісь пільги, переваги комусь – значить ти впливовий.

Але вплив в політиці – це інша справа. Казали, ще коли Ющенко був президентом, що нього 5 %? Це електоральний замір. А в політиці – якщо ти історична постать, то ти впливаєш на рівні ідей, на рівні розвитку історії. Дивіться - він втягнув в дискусію про Голодомор, про історичну пам’ять Путіна, який до цього незаймався цим. Росія вимушена була займатися історичними дослідженнями. Оце вплив політика!

Ми в Україні мало займалися політичною просвітою. Щоб журналісти знали, що вплив - це не фізичне. В нас в голові оця фізика, цей натуралізм. Управляти – так вручну. Хоча сьогоднішнє суспільство управляється на дистанції. Що таке школа? Соціальна машина. Що таке мода? Соціальна машина, тому що мода формує дрес-код. Що реклама косметики – це не тільки турбота про зовнішність, це теж – форма влади ,як писав Фуко.

Влада – це не держава, це – соціальні машини, які заставляють людей діяти так чи інакше. Чому ви не викинете і Німеччині сміття в невизначеному місці? Тому що відразу вас оштрафують. Оце соціальна машина. У нас такого немає

- Ваше ставлення до книги Канигіна «Шлях аріїв»…

- Я такого не читаю. …Коли почалася епоха перебудови, почали друкувати Бєрдяєва, російську філософію. Студенти приходили до мене і намагалися дискутувати, зсилаючись на Бердяєва. Я їм казав –прочитаєте Гегеля, Канта і Декарта, тоді вже читайте Бердяєва.

- Ну так Канта важче читати…

- Тому що Кант – трансцендентальна схема перцепції. Це культура мислення. Кант, Гегель і вся німецька класична філософія, і Маркс, Ленін між іншим – це класика мислення. Так от, люди, читайте Канта і Гегеля, а потім ви будете розуміти, що таке ті книги, про які ви говорите. Можливо це якийсь супер, але в мене немає часу читати «Шлях аріїїв»…

- Що буде з журналістикою? В Києві і на Волині її тиснуть. Тенденції зі зникненням журналістів, джинсою, цензурою продовжаться?


- Тиск – це добре, бо чим більше тиску – тим більше супротиву. Набагато гірше, коли є ігнорування. Цензура, вона, до речі, іноді і позитивно може впливати на журналістику. Чому? Тому що проблема нашої журналістики не стільки в тиску, не стільки в репресіях, А проблема нашої журналістики це перше – глазур, жовтизна, глянець.

- Примітивізм?

- Да, примітивізм, «оглупление». Тому що немає запитів у журналістів на серйозні наративи. По-друге, швидкість збільшується журналістська: в номер, в номер, в номер. «Простіше – люди не зрозуміють».

Раніше журналістика займалася просвітницькою функцією, вона підіймала людей. А зараз вона людей опускає. Футбол. Алла Пугачова, Філіп Кіркоров, Галкін, Вєрка Сердючка. Поплавський. До речі, добре, хоч з’явився Поплавський. Кажуть - він «пошляк»! Але це перший жовтий герой України. Бо погано, коли ти відкриваєш газету «Факти», «Сегодня», а там тільки Пугачова і вся російська естрада.

У нас класична журналістика вже відходить, ну хоча є постаті - Макаров, Івшина, Мостова. Але заміни немає. Молодняк на інтернатах живе. Він не читає книжки. Традиції журналістської школи втрачені. Тому що журналіст має бути філософом, економістом, експертом. А зараз в нас журналіст – це спеціаліст по чутках.

- Що б порекомендували читати пересічному українцю, щоб підвищувати свій культурний рівень?

- Я читаю «Дзеркало тижня», газету «Сегодня», «День», «Комерсант». Журнали «Український тиждень», «Кореспондент», іноді «Фокус».

- Ваше відношення до законопроекту «Про мови в Україні”, і до висловів Миколи Азарова, який заявив, що прийняття цього законопроекту ліквідовує дискримінацію російськомовного населення?

- Дискримінації російськомовного населення немає. Тому що російськомовне населення вільно користується російською мовою.

По-друге, цей закон приведе до того, що у нас буде лінгвістичний анархізм. Тоді країна починає розсипатися.

- Як Бельгія, наприклад?

- Для Бельгії це не так страшно - вона знаходиться у середині Європи, це столиця НАТО. А для нас це буде трагедія. Є права нації, а є права громадянина, і є права общин або ком’юніті.

Так от, права нації іноді важливіші, ніж права якоїсь общини. Українська нація має право на існування. Якщо українська нація спирається на українську мову, значить, пробачте, товаріщі.

В Україні завжди був лінгвістичний компроміс. Єдиною державною мовою в Україні є українська мова, а найпоширенішою мовою в державі є російська мова. Але в чому проблема? В тому, що українська мова буде тільки адміністративною, мовою документації. Це ж не мова в державі. В нас путають мову в державі і державну мову. А в державі у нас найбільш поширена російська.

Що тут поганого? Я можу перейти на російську мову і ніякого дискомфорту не відчуваю.

- Ви стильно одягаєтесь... Це власний смак чи з кимось консультуєтесь? За якими критеріями обираєте одяг, взуття? Що любите, що принципово не носите?

- Не ношу краваток. Одяг має бути функціональним, потрібно почуватися в ньому добре, також треба бути актуальним. Якщо ти публічна людина, якщо ти політолог, якщо ти ще й консультант чийсь, ти маєш себе консультувати. Ти ж людина ,на яку звертають увагу.

Я пам’ятаю один раз нас зібрали, п’ять політологів. Всі прийшли в краватках, один я без краватки був. Як думаєте, на кого більше показувала камера?

- Боже, де Ви берете стільки часу на читання. Поділіться секретом такої розумової активності. Що порадите молодим студентам, як їм сконцентруватись і читати стільки ж, як ви, щоб бути політично свідомими, а не заплутаними і заангажованими, адже маємо досвід, що завербовують вже з університету.

- Досить таки коротка порада: любити і поважити себе і поважати професію. Коли вперше я вийшов до студентів, я зрозумів одну річ: або я стану професіоналом, або просто піду з цієї професії. Тому що це така професія, де якщо бути середнім, то краще не бути ніяким взагалі.

- Як молодому політологу не загрузнути у цьому бруді політики? От вийти на такий рівень, як ви, але без особливих жерт (маю на увазі моральні іт. п.)?

- Розумієте, політика – не брудна. Брудною політику роблять брудні політики. Якщо ви нормальна людина, ви зробите політику нормальною.

- Скажіть, будь ласка, якими є конкретні кроки - тільки реальні, конкретні заходи, здатні унеможливити корупцію? що пропонує ваша партія, що підтримуєте ви?

- Це серйозна тема, тому що корупція в Україні – це інститут. Але давайте починати з того, що повернемо антикорупційний закон, де потрібно декларувати не тільки доходи, але й видатки. Витрати родичів і таке інше.

- Які проблеми існують на місцевому рівні з виборами?

- Проблема з тим, що хочуть вибори зробити менш конкурентними, менш справедливими, менш чесними. В окремих місцях це можна робити. На жаль.

- В зв’язку зі зміною зовнішньополітичного курсу на стару багатовекторність часів Кучми в нас є якісь шанси на перспективу та євроінтеграцію?

- Немає. Тому що євроінтеграції не зацікавлена нинішня еліта. Тому що вона там інтегрована. Еліта інтегрувалася на індивідуальному рівні. Там вчаться їх діти, там їхня нерухомість, там вони лікуються, там вони відпочивають, і коли тут буде, не дай Бог, війна в Україні, вони сядуть на свої літаки чартерні і поїдуть під «парасольку» НАТО.

А не хочуть інтегруватися, тому що, я знаю, окремі критики НАТО і ЄС з Європи влітку не вилазять. Їм там класно. А тут вони зароблять гроші. І не хочуть, щоб суспільство туди інтегрувалося, щоб інтегрувалася конкретна людина.

- Чому наш народ - трудолюбивий, розумний, організований, освічений, - але маємо проблему з політичною елітою?

- Якщо коротко, тому що в нас суспільство не власників. А суспільство отримачів допомоги. Коли в нашому суспільстві з’являться власники, тоді люди будуть голосувати не як отримачі трансфертів, пенсій, зарплат, тому що це не дохід від роботи, а це просто зарплата, яку вони отримують. А будуть голосувати за свою власність. За те, щоб її держава берегла, за те, щоб платити податки, тому що в обмін на податки ви отримуєте послуги від держави. Зробити людей власниками домівок, власниками капіталів, землі – це вихід. Ось тоді ми будемо голосувати так, як у Франції. Тому що у Франції голосують власники, тому що там бідні не голосують. А в нас хто першим голосує? Бідні. Чим бідніший, тим він активніший.

- Чому наша політична еліта боїться вітчизняної історії і з підозрою відноситься до української культури?

Якщо українська історія запанує в Україні, то еліті не буде тут місця. Тому що українська історія – це європейська історія. Тому що якраз на історичному невігластві ґрунтується панування сьогодні влади.

- Коли в Україні передбачається оновлення політичної еліти?

- Проблема не в нових, не в молодих, проблема в «інших». Де взяти тих інших? Але це процес перманентний.

Суспільство наше готове до змін. Воно чекає. Потрібно трішки дозріти. Є вже попит – потрібна пропозиція. Тому Єдиний центр виносить себе як пропозицію, своїх активістів як пропозицію, для того, щоб уже формувати новий ринок політики, ринок політиків.

- Якою прокинеться Україна 1 листопада?


- Вона зміниться, але це будуть зміни, коли буде більше питань ніж відповідей.

- Але ж і так зараз багато питань.

- А буде ще більше, тому буде більше можливостей для роздумів, тому що ситуація в країні надто складна для того, щоб просто розслабитися.

Потрібно робити все щоб ситуація була не гірша. Для чого політика, для чого політики? Для того, щоби робити життя кращим. Якщо ми говоримо що життя буде гіршим, так навіщо тоді політики? Життя потрібно робити кращим, щоб воно не було гіршим. Робіть кращим, а то воно буде гіршим.
 

Волинські новини

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"